«Ооп! Момент!
І якщо ти його втратив – він іде назавжди»
Анрі Карт’є-Брессон

 

У житті часто бувають ситуації, коли хочеться зупинити мить. Це не завжди можливо. Однак існують люди, для яких фотоапарат – не просто рівень науково-технічного прогресу. Це – їх органічне продовження.
Емоції, які неможливо передати словами, невимовна радість, усі стани людської душі передаються фотографії.
Мій співрозмовник – Анрі Мосюковський – не просто фотограф, талановита людина. Для нього фотографія – це не захоплення і не робота. Це – мистецтво, стан душі.

Розкажи, будь ласка, як відбувалося твоє становлення як фотографа?
Наскільки я пам’ятаю, у мого батька був старий фотоапарат «Ломо». Хто знає, що таке фотографія і цікавився нею раніше, знає, що таке «Ломо». Це такий старий радянський плівочний фотоапарат, напівавтомат. І я на нього намагався щось фотографувати. Я багато плівок використав і, можливо, всього 2 чи 3 фотки надрукував. Це було дуже давно. Думаю, з цього все і почалося. Потім були «мильниці», «Зеніти» і тому подібне.

За паспортом ти – Андрій, друзі називають – Анрі. З чим це пов’язано?
Чотири роки тому я вирішив стати фотографом Анрі. До того я просто фотографував. Псевдо Анрі я взяв собі через те, що одна моя добра подруга називала мене так через притаманну мені (за її словами) французькість, а сталось це, коли я переїхав до Києва. Тоді я вирішив щось поміняти, точніше, – я вирішив поміняти все. Днями я просто вивчав «пошуковик» на запит «Анрі» і наткнувся на мсьє Анрі Карт’є Брессона. Мені «намалювалось» кілька паралелей із цим видатним французом. Я, звісно, не претендую на щось ТАКЕ, але сподіваюсь: хтось, колись мене цитуватиме і, хтозна, … мої роботи хтось вважатиме ЧИМОСЬ.

Тебе можна назвати сьомим учасником гурту «Тартак». З чого почалася твоя робота з цим колективом?
Я почав час від часу ходити на їхні концерти, купив собі нормальний фотоапарат і почав просто їх фотографувати. Потім Едік (барабанщик гурту «Тартак» – прим. авт.) купив собі додаткове обладнання до барабанів (так звані тригера) і йому потрібна була людина, яка б могла йому допомагати. Ми це все так підлаштували для того, щоб і Едіку було добре і гурту «Тартак» було добре, і мені з цього була якась така вигода. Я фотографував, допомагав Едіку і навіть отримував якісь гроші.

Окрім гурту «Тартак», з якими зірками української сцени ще співпрацюєш?
Я думаю, що не співпрацюю більше ні з ким. Тобто, я можу фотографувати, але ж це не співпраця. Я би хотів, звичайно, у майбутньому бути суто музичним фотографом, тобто, фотографом, який буде фотографувати гурти. Наприклад, рок-гурти. Фотографом, який би міг гарно висвітлити події, фотосесії і концертну фотозйомку.

Ті, хто прагнуть отримати ексклюзивні фото, звертаються до тебе. Зіркова хвороба не почалася?
Ні. Інколи траплялось давати якісь автографи. Але, я думаю, що до зіркової хвороби мені ще далеко.

Зараз існує безліч комп’ютерних програм за допомогою яких, можна створити чи удосконалити будь-яке фото. Як ти до цього ставишся?
Не думаю, що можливо «створити» фотографію. Я, наприклад, сам використовую Photoshop (фотошоп). Нині його використовують всі, я думаю. Є, звичайно, моменти, коли я, за браком часу, викладаю фотографії без будь-якого опрацювання. Але переважно я кадрую фотографії або підтягую за кольорами. Деколи, можливо, додаю певних ефектів до фото. Це ж цифрова фотографія, і вона має право бути вдосконаленою.

Де можна побачити твої роботи?
У мене на сайті anri.com.ua Він зроблений за принципом блогу, Інтернет-щоденнику. Але я б не сказав, що веду його як щоденник. Просто, коли з’являються нові фотки, нові події, я його доповнюю. Що про нього розповідати… Треба приходити, дивитись і коментувати.

Що робити людині, яка прагне навчитись добре фотографувати? Можеш дати кілька порад?
Звичайно, можу. У першу чергу брати щось, чим можна знімати. Не має різниці що саме це буде: плівочна «мильниця», якась цифрова (хоча цифрові вже не можна назвати мильницями, бо вони зараз прирівнюються до дзеркальних камер за своїми мегапікселями), мобільним телефоном. Будь-чим можна фотографувати. Головне – розуміти, що ти хочеш передати, що ти фотографуєш.

І на завершення: що плануєш, чого прагнеш, про що мрієш?
Мрію, напевно, про власну (кажу «напевно», бо ще точно не знаю – потрібна вона мені чи ні) про власну фотостудію з дорогим фотоапаратом. Чого прагну? Прагну стати справді хорошим фотографом. Планую… планую не розчаровувати тих людей, які на даний момент приходять, дивляться мої роботи. І ще кажуть, що непогано виходить.

Автор: Котляр Ірина

Tags: Я