Не вбий фотографа в собі)

— Останній раз я готував їх на Новий рік. Біля студії (Komastudio. — Ред.), — розпочав Анрі. — Виявляється, відпочинок на природі можна організувати в межах міста. Для самої студії, як бачите, місця не дуже багато. Зате тут є трохи земельки, де і влаштовую свята.

— З якої нагоди?

— Будь-якої. Коли у мене та інших є бажання гарно провести час разом. Якось збиралися на мій день народження. Дарма, що від нього минув місяць. Упродовж цього часу друзі жили думкою про те, що зустрінемося в Анрі, — хлопця треба ж привітати… Жартую. Дата стала нагодою для зустрічі.

До слова, коли довкола студії стояли «відкриті» паркани, було не зовсім затишно. Поблизу монастиря завжди повно жебраків, які просять милостиню, а ми смажимо м’ясо… Не хотілося, щоб все це виглядало як бенкет під час чуми. Звісно, спадало на гадку, що тим не відбираємо у людей щастя, та все ж… Аж нарешті з’явилася «закрита» огорожа.

Раніше часто приїжджав до батьків (у них приватний будинок у Борисполі), а там уже м’ясо замариноване. Родичі та гості сідали за стіл, я ж залишався біля вогню. Люблю, як пахнуть дрова, коли горять. Особливо, якщо вони «правильні». Відтак почав цікавитися і рецептурою маринаду. Дійшло до того, що знайшов кілька рецептів, як можна приготувати соковиті й м’які шашлики. З власного досвіду.

— Що означає — «правильні» дрова?

— Фруктові — яблуня, слива… Я виростав у Західній Україні. Там перед Різдвом і Великоднем коптяться шинки та ковбаси. І робиться це обов’язково на фруктових дровах. А на Закарпатті, наприклад, домашня ковбаска вудиться чи то на груші, чи то на сливі впродовж двох тижнів. Як результат, має просто божественний смак!

Із теплотою згадую, як мій дядько (по-галицьки — вуйко), дотримуючись посту, в передпасхальну суботу все чекав до опівночі. Як тільки годинник бив 12.00, він та інші родичі з веселими вигуками «Христос Воскрес!» бігли до пасхального кошика, посвяченого ще напередодні…

— Анрі, а яке м’ясо вибираєте на шашлики?

— Телятина, свинина. Але — не курятина, яку тепер їдять навіть вегетаріанці. Може бути риба — з нею практикував не раз. Звісно, м’ясо краще купувати на ринку. Однак найсмачніші шашлики виходять із домашньої свіжини, яку батьки привозять від дідуся із Житомирщини!

З м’яса вибираю пліви, прожилки. Після чого нарізаю більшими шматками — малі швидко зсихаються на вогні. Солю й перчу. Кладу в містку миску (таку, щоб у ній помістилося, приміром, 3 кг м’яса і ще на стільки ж залишилося місця). Додаю лаврового листа і зелені: петрушки, кропу та, якщо є, кінзи. (Раніше сипав орегано чи базилік, поки не збагнув, що особливого ефекту не дають). Далі — натертої цибулі. Доведеться плакати — її має бути багато: дві, три, навіть, чотири. Усе добре перемішую і ллю трохи пива, як варіант — мінералки. Потім причавлюю тарілкою або кришкою від каструлі, зверху ставлячи 5-ти літрову пляшку з водою. Мариную дві-три години. Відтак шматки настромлюю на шампурі — й на вогонь. Коли м’ясо вже не сире, поливаю його маринадом. Від гілки відламую прутик розміром у сірник і тикаю в шматок-другий. Коли той просякає в м’якоть без особливих зусиль, страва готова.

— А якщо робимо шашлики із риби, який різновид рекомендуєте?

— Риба має бути великою. Дядько полюбляє рибалити на одній із приток Дніпра, тож із досвіду знаю, що на шашлики годяться щука або судак. Почищені щуку або судак удосталь солю та перчу, скроплюю лимоном. Середину фарширую нарізаною кільцями цибулею. Цілого нанизую на шампур і нехай тліє. Можна й у фольгу «закутати» — так риба швидше приготується. Тоді це вже буде запечена риба, до речі, теж дуже смачна.

— А як щодо гарніру та напоїв?

— І до м’яса, і до риби підійде картопля, запечена у «розпашілому» вугіллі. Так, як ми, малі хлопчаки, робили це у дитинстві. До речі, її присмажені скоринки діють як абсорбент при надмірному споживанні жирного. Зрештою, і сама вона дуже поживна та корисна. Ось ще один спосіб її приготування: ріжеться навпіл, поміж тими двома частинами кладеться шматочки сала і цибулі, загортається у фольгу та готується у вугіллі одночасно із шашликами. Таких «бомбочок» можна робити з розрахунку три-чотири на одного гостя.

Шашлики, окрім картоплі, «поєдную» з лавашем та зеленню (зелена цибуля, петрушка). Жодних соусів, гірчиць та кетчупів — тільки смак м’яса. З алкогольних напоїв — вино: традиційно до м’яса — червоне, до риби — біле. Або трохи пива.

— А як вам бачиться, власне, розважальна частина пікніка? Адже досі над багатьма тяжіє ще радянська традиція відпочинку на природі: добряче собі випити, а потім співати пісні під гітару…

— Це може бути фізична активність: бадмінтон, футбол чи тарілка фризбі. Нещодавно у моєму товаристві з’явилося нове заняття — багуа — китайський вид спорту, на якому базуються східні єдиноборства. Ракетки натягнуті спеціальною тканиною. М’яч наповнений піском. Його потрібно не відбити, а підловити якомога м’якше. В основі тієї гри не принцип супротивників, а взаємодія. М’яч треба зловити наче гарячий млинець зі сковорідки на сковорідку і спрямувати далі. Багуа настільки популярний на Сході, що в нього грають у велелюдних місцях: у парках, алеях, на пляжах… До слова, сприяє зосередженню і концентрації.

— Подейкують, ви ще й добру каву готуєте…

— Каву готує модерна гейзерна кавоварка. Я лишень спеціальною ложечкою засипаю її туди. А потім із насолодою п’ю. Одну філіжанку, як кажуть у Львові, де я жив, до сніданку, другу — після. (Кавоварка запрограмована на дві порції). Або ж пригощаю того, хто у мене гостює. Знаєте, часто людей захоплює саме процес приготування кави, тому й говорять. Мені самому він подобається.

— Анрі, судячи з усього, ви маєте багате образне мислення. Мабуть, тому вас «занесло» у фотографію?

— Сподіваюся. Бо, насправді, з фотографією дещо складніше, ніж із кухнею. У приготуванні страв все залежить від мене. Коли ж необхідно сфотографувати людину, спершу її треба для самого себе пізнати. А часто люди починають розповідати, які вони некрасиві та нефотогенічні. Тобто більшість не дуже себе взагалі-то любить, не замислюючись, що всі їхні думки будуть відображені на фото.

Я нечасто знімаю на вулиці. Інколи виникає бажання робити це частіше. Таке буває, коли натрапляєш на перехожих (дітей, дівчат/хлопців, жінок/чоловіків, бабусь/дідусів), які подобаються своєю оригінальність, відкритістю, щирістю… Тоді думаю: придбаю об’єктив, який потрібен, й фотографуватиму красивих впевнених українців, що йдуть вулицею і розмовляють по мобільному, сміються, мріють, думають, а головне — люблять!

Надія ТИСЯЧНА, «День»

http://www.day.kiev.ua/207736

Так ніби футболіста було мало. Маю собі таку мульку – перевіряю пошукові системи на запит свого псевдо, раніше конкурував вже один покійний фотограф та футболіст, решти результатів я не брав до уваги, але те, що мені показав гугл цього разу… Не лишається нічого іншого як дати бій конкуренції. Оголошую кастинг на фотосесії типу (мал.2) дамо бій японським лялечкам?

ВХІД тільки з  ”ЗАПРОШЕННЯМ”

Не мерзніть, адже ще недавно нас гріло літо…. було добре, а зараз також гарно)

Мені дуже сподобалась пісенька….а особливо зміст …. може відновлю рубрику перекладу пісень ) Знімав, монтував і стимулював до результату Андрій Кириллов. Як видно тут не тільки моя нескромна особа присутня…є ще пан юрист Фара та музикант Мурашов)

Всім дякую!

Це острів отож до неї якось потрібно добратись… саме для цього є міст.

В Ній багато мостів, суцільні канали і мости, цей найновіший….скляний. Там ходять лише пішки, жодних засобів пересування… окрім…..ні не гондоли, там є водна маршрутка, їх там багато і ходять вони строго по розкладу звісно ж…  словом доїхати чи доплисти можна будь-куди, не кажучи вже про двері власного помешкання…

Окрім Венеції є ще декілька мабуть десітків островів в лагуні. Навіть ніби-то останнє пристанище людини й те на острові, але бути Венеціанцем це в жодному разі не передбачає залежування на цвинтарі не більше  як десять років….опісля прийде черга інших полежати…

Є острови від яких залишились лише історії і імена…. а є надзвичайне місце на острові Бурано, там живуть переважно рибалки і будиночки на остробі кольорові, спокій….море і кольори….. ВСЕ!

Є острів на якому звели храм “приурочений” Апокаліпсису 1000 року Божого, храм будували поспіхом, мабуть саме цьому його вважають найстаршим в лагуні-встигнули. І не тільки старший ніж загально відомий Сан Марко, але й по мозаїці кажуть перевершує… і ще одна різничка…. Santi Maria e Donato будували а Сан Марко зібрали як конструктор з храмів інших країн в хрестових походах, якщо цікаво міні відео-екскурсійка розповість вам більше.

Є Мурано…. звідти всесвітньовідоме муранське скло…. але ми туди не заходили… а скло справді чарівне….можна задивитись) на піцу так довго дивитись не приходилось….) Багато Наших, які таке враження тільки чекають як повернутись сюди….але правда ненадовго…. бо ж…. робота… ті самі засланці, тоді примуслово слали….а зараз добробільно зсилаються самі….

Мені також не байдуже з ким мені прийдеться жити в цій країні….

Якісь усі чи то від хороше-розмореного літа, чи надто чудової осені….а може в передчутті офігенної зими … мовчать як партизани…. в поліських болотах… де цілу девізію німців зхоронили… словом навіть як ті німці мовчать….

Розумію, що може й писати нічого…. все ясно, видно і зрозуміло…  але ж якщо сюди хтось приходить…то й приходить не випадково…навіть випадково приходящий…. НАПИШИ хоч щось, як тут… краще? гірше? нудно?

ПЕРЕПРОШУЮ, ЯКЩО ЧИЙСЬ КОМПУТЕР ЯКИМОСЬ ЧИНОМ ПОСТРАЖДАВ В НАСЛІДОК ЗАВІРУСОВАНОСТІ БЛОГУ!!!!

Дебютне відео для гурту OFFis на пісню “003″ було першим не лише для них, але й для нас…  КОМА студія та спеціально запрошений режисер Андрій Кириллов, три знімальні дні в місті Херсон та його передмісті… співпраця результати котрої можна було посмакувати вчора 25-го вересня на презентації в рамках концерту “СВІЖЕ МЯСО” де головними були всі ) Фото та відео буде вже незабаром. Зараз же відео стало загальнодоступним, інтернет та музичні канали яким формат дозволяє транслювати такий контент вже б мали його оприлюднити. Від нас ВСІМ дуже дякую, та прошу сприяти в поширенні цієї роботи по всесвітній мережі… та й не тільки…. )

]]> http://anri.com.ua/videoklip/offis-003/feed/ 0